ДИФРА́КЦІЯ, ї, ж., фіз. Огинання хвилями (звуковими, світловими і т. ін.) зустрічних перешкод. Проходячи крізь вузькі щілини і обходячи малі предмети, світло огинає їх. Грімальді назвав це явище дифракцією (Око і сонце, 1953, 30); Явище розсіювання рентгенівського проміння лежить в основі самого явища дифракції його при проходженні через кристал (Рентгеногр. мет., 1959, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 290.