ДИТИ́НСТВО, а, с.

1. Дитячий вік, дитячі роки. Спогади про раннє дитинство остались [залишились] у мене хаотичні (Вас., IV, 1960, 10); Пушкін і Шевченко.. Які несхожі були у них дитинство та юність! (Рильський, III, 1956, 186); // Стан дитини до повноліття. З перших днів свого існування Радянська влада одним з найважливіших завдань ставила охорону материнства і дитинства, зміцнення сім’ї (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 5).

2. Збірн. до дити́на. І до архіву слово «гріх» Здали не без підстави Ми всі, навчавши слів нових Дитинство кучеряве (Рильський, Поеми, 1957, 284).

◊ Впада́ти (впа́сти, упада́ти, упа́сти) в дити́нство — діяти, міркувати, поводитися несерйозно, по-дитячому. Я зазначив у їй [оповістці в газеті], що можу вчити дітей, а також і старих, що впали в дитинство (Сам., II, 1958, 271).

3. кого, чого, перен. Первісний стан. Дикунство.. Нижчий ступінь. Дитинство людського роду. Люди жили ще в місцях свого первісного перебування, в тропічних або субтропічних лісах (Енгельс, Походж. сім’ї.., 1948, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 288.