ДИСИМІЛЯ́ЦІЯ, ї, ж.

1. біол. Процес руйнування органічних речовин, що входять до складу живих тіл. Зміна спадковості можлива лише в процесі асиміляції і дисиміляції, тобто в процесі побудови і зміни самого тіла (Наука.., 4, 1958, 30).

2. лінгв. Заміна в слові одного з двох однакових або близьких за вимовою звуків іншим, менш спорідненим. Дисиміляція (розподібнювання) приголосних теж належить до поширених у мові фонетичних явищ. Напрямом своїм вона, як і асиміляція, може бути регресивною і прогресивною (Курс сучасної укр літ. мови, І, 1951, 210); При регресивній дисиміляції впливаючим звуком є наступний, при прогресивній — попередній (Сл. лінгв. терм., 1957, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 283.