ДИ́НЯ, і, ж.

1. Баштанна рослина з великими запашними плодами. Шкідливих горобців та гав Він [Осел] щиро так ганяв, Що витоптав всі кавуни і дині (Гл., Вибр., 1957, 106); Приходь подивитись баштан мій чудовий, Де динь огудиння блищить від роси (Нагн., Вибр., 1957, 301).

2. Великий круглий або продовгуватий соковитий плід цієї рослини. Незначний вміст клітковини і висока цукристість — 5-18% в плодах дині, специфічний приємний запах обумовили їх високі смакові якості (Овоч., 1956, 330); А дідусь у курені Жовту диню дав мені (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 45); * У порівн. — Як пожовкла [графиня] та помарніла! Жовта, як стигла спасівська диня (Н.-Лев., IV, 1956, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 280.

Ди́ня, ні, ж. Раст. Дыня. Cucumis Melo. ЗЮЗО. І. 120. Бодай твої кавуни та побили табуни, бодай твої дині та поїли свині. Чуб. V. 1177. Различн. породы дынь: дрислівка, дубівка. Кв. II. 239, зімі́вка, кача́нка, ли́півка, тата́рка (См.). Ум. Ди́нька. Рудч. Ск. II. 9. І як що єсть було насіннячко, ягідки які, динька, — посипле, положить на могилу. Сим. (Хата, 215).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 384.

ди́ня (зменшене — ди́нька) — баштанна рослина з великими за­пашними плодами, а також круг­лий або продовгуватий плід цієї рослини; у народнопісенній творчості символізує господиню (як гарбу́з (див.) — господаря): «Обі­звалась жовта диня, Гарбузова гос­подиня: — Іще живі і здорові Всі родичі гарбузові»; через свій жов­тий колір символізує хворого («жовтий, як диня»). Кріпиться, як диня на морозі (І. Франко); Бодай твої кавуни та побили табуни, бо­дай твої дині та поїли свині (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 184.