ДИНА́МІКА, и, ж.

1. Розділ механіки, в якому рух тіл розглядається у зв’язку з прикладеними до них силами.

∆ Дина́міка механі́змів і маши́н — розділ теорії механізмів і машин, у якому рух механізму і машини вивчають, ураховуючи сили, що зумовлюють цей рух. При дослідах динаміки машин звичайно вважають, що сили опору їх є цілком визначеними функціями часу (Допов. АН, 1, 1961, 6); Дина́міка спору́д — розділ будівельної механіки, у якому розробляються методи розрахунку споруд та їхніх елементів на міцність, стійкість і коливання при зовнішніх динамічних діяннях.

2. чого. Стан руху, хід розвитку, зміни чого-небудь. Динаміка процесу прокатки нерозривно зв’язана з його кінематикою (витіканням металу) (Розв. науки в УРСР.., 1957, 435); Відтворюючи динаміку життя, письменник подає образи героїв у русі, розкриває їх еволюцію (Укр. літ., 9, 1957, 231); // перен. Рух, дія. Румунські танці мають своєрідну особливість, так звану динаміку на одному місці (Нар. тв. та етн., 3, 1961, 112); Пластична форма групи [«Робітник і колгоспниця»] сповнена динаміки, поривання, сили, романтичної піднесеності (Мист., 5, 1962, 25).

3. муз. Сила звучання; // Розділ з теорії музики, у якому вивчаються відтінки сили звуку як засіб музичної виразності.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 279.