ДИМО́К, мку́, ч. Зменш.-пестл. до дим 1. З димарів димок завився, Мир увесь заворушився (Щог., Поезії, 1958, 181); Дим-димок од машин, мов дівочі літа… (Тич., І, 1957, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 278.

Димо́к, мку́, димо́чок, чку, м. Ум. отъ дим.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 384.