ДИ́МНО, присл. З димом, димлячи. Завод залізом димно дзенькав (Сос., Щастя.., 1962, 252); // у знач. присудк. сл. У Києві огонь горить, в Дорогинці димно; Як убили Саливона — Усім панам дивно (Нар. лірика, 1956, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 278.

Ди́мно нар. Дымно. Не топила, не курила, — по сінечках димно. Мет. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 384.