ДИ́МНИЙ, а, е. 1 Прикм. до дим
1. [Деїфоб:] Доволі слів тих темних і страшних, що придавили люд, мов димна хмара (Л. Укр., II, 1951, 308); Теплий вітер.. все ще доносив гіркий димний присмак (Жур., Вечір.., 1958, 278); // Який димить; з димом. Досвітками й пізно вечорами доярки пораються при ліхтарях з димними блимавками (Вол., Місячне срібло, 1961, 213); // Наповнений димом, задимлений. За вікнами билась осіння негода, а в хаті, душній і димній,.. серед сонного царства дитячих ліжок, ішов бій невдоволених душ (Коцюб., II, 1955, 305); При стійкій сльозотечі, яка не піддається лікуванню, ..протипоказана робота на вільному повітрі, в димному і запиленому приміщенні (Лікар. експертиза.., 1958, 104).
2. Схожий на дим, кольору диму. І димним цвітом жито Цвіте на місці тім (Мал., Серце.., 1959, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 278.