ДИ́МАТИ, аю, аєш, недок., діал. Дути міхом; качати. Не раз коваль велів мені або міхом димати, або молотом ударити (Фр., II, 1950, 344); -Гей-гей, Андрусю! Ану димай, димай!.. Та поволі, поволі, поки розгориться! — кинувся заклопотано Яць, глянувши на згасаюче горно (Кол., Терен.., 1959, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 277.

Ди́мати, маю, єш, гл. Дуть мѣхомъ. Як піджарити треба, то коваль кричить: димай! димай! Н. Вол. у. За циганом, за його сином тра рано встати. мішком димати. Гол. II. 688.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 383.