ДИ́КЦІЯ, ї, ж. Манера вимовляти слова; вимова. Сценічна художня мова вимагає ясної чіткої вимови звуків, слів, фраз, тобто — досконалої дикції (Худ. чит.., 1955, 28); Марія Іванівна Литвиненко-Вольгемут у партії Одарки виявила не тільки свій прекрасний голос, не тільки бездоганну дикцію, але й першорядні комедійні здібності (Рильський, III, 1955, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 276.