ДИКУВА́ТО. Присл. до дикува́тий. З кутків на гостей дикувато світили очима чорні, замурзані діти (Гончар, І, 1954, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 276.