ДИК, а, ч., зах. Дикий кабан; вепр. — У діброві дики стадами ходять (Фр., VII, 1951, 323); Данило був сьогодні неуважним. Вже два рази пропустив дика (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 274.

Дик, ка, м. Дикій кабанъ. Чуб. Вх. Пч. II. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 383.