ДИВУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., чому, з чого і без додатка. Бути в стані здивування; виявляти подив, здивування. І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Шевч., II,1953,362); Обоє ми дивуємось Вашій енергії,.. то таки робота неабияка! (Л. Укр., V, 1956, 59); Тарас справді дивувався — стільки енергії, стільки любові до праці було в Михайлові Семеновичу (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 313).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 273.

Дивува́тися, ву́юся, єшся, гл. Удивляться. Кв. II. 324. Довго, довго дивувались на її уроду. Шевч. 30. Хто великого не бачив, той і малому дивується. Ном. № 4908. Від дурня чую, то ся не дивую. Ном. № 6280. Багатий дивується, як убогий годується. Ном. № 1606. Дивува́тися з чо́го. Удивляться чему.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 383.