ДИВОВИ́ЖНИЙ, а, е.
1. Який викликає здивування; дивний (у 1 знач.). Біле павутиння.. гойдалось од найменшого руху повітря й кидало дивовижні тіні при жовтому світлі одинокої ліхтарні (Коцюб., І, 1955, 353); Найбільш дивовижним у житті бобрів є спорудження ними гребель на річках (Наука.., 8, 1959, 35).
2. Який не має рівних, подібних собі; надзвичайний. Багатство тематики, різноманітність жанрів і віршованих форм його [І. Франка] поетичних творів воістину дивовижні (Рильський, III, 1955, 117); Чутка про мандрівних акробатів облетіла слободу з дивовижною швидкістю (Шиян, Баланда, 1957, 128); // Дуже гарний; чудовий, чарівний. Незабаром Турбай мимоволі піддався гіпнозові дивовижної краси (Руд., Остання шабля, 1959, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 273.