ДИВОВИ́ЖА, і, ж., розм.

1. Незвичайне видовище; диво. Зібрався коло шинку трохи не ярмарок, усім таке чудо, така дивовижа! (Мирний, III, 1954, 408); — Подумаєш, дивовижа… — байдуже відповідав Борис. —-Мертві петлі над своєю хатою (Коп., Подарунок, 1956, 13).

2. Те саме, що здивува́ння. Чіпка широко розкрив очі й з дивовижею дивився.. на товариство (Мирний, II, 1954, 183).

◊ Дивови́жа мені́ — дивно мені. — Дивовижа мені, як ти в того пана вдався! Наче не ти, а він перед очима (Вовчок, VI, 1956, 279); Не в дивови́жу — не ди́вно. Нам герцоги зовсім не в дивовижу! (Л. Укр., V, 1956, 405); — Щастить тобі, — сказав Максим, — тільки що прийшов і вже он яких два окуні маєш. — А це нам не в дивовижу (Шиян, Гроза.., 1956, 677).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 273.

Дивови́жа, жі, ж.

1) Замѣчательное зрѣлище; замѣчательное или странное явленіе. Уман. у. Чого ти, зятю, на мій двір поглядаєш? На моїм дворі ніякої дивовижі не маєш. Рк. Макс.

2) Диковина. Чумаки усе слухали дивовижу московську да аж роти роззявляли. Рудч. Ск. ІІ. 172. На-в-дивови́жу. На удивленіе. Що вже за хороше дівча було, всім на-в-дивовижу. Васильк. у. В дивови́жу. Въ диковину, удивительно. В дивовижу була їм ця загадка. Грин. II. 274. Не в дивови́жу. Не въ диковину. Йому не в дивовижу дівчат цілувати, мов оріх лускать. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 382.