ДИВОВИ́ДДЯ, я, с., рідко. Видіння. [Олеся:] О, знов!.. Спів це чи дивовиддя?.. Не чуть!.. (Кроп., II, 1958, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 272.