ДИВНУВА́ТО. Присл. до дивнува́тий. І якось кутом трішки дивнувато піднявши одну ліву брову, він чи то підморгнув, чи то посміхнувся до Любочки (Собко, Справа.., 1959, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 272.