ДИ́БКИ, бок, мн. Зменш. до ди́би.
◊ Ди́бки (на ди́бки) става́ти (зво́дитися і т. ін.) — те саме, що На диби́ става́ти (зво́дитися і т. ін.) (див. ди́би). Кінь звивається дибки, гарцює (Сенч., Опов., 1959, 377); Їдуть вершники: почесна варта чи що б то? Під ними гарцюють коні, стають дибки, крешуть підковами брук (Кол., На фронті.., 1959, 33); Здоровезний пес рвався на цепу, дибки ставав, сікаючись до прибулих у двір (Іщук, Вербівчани, 1961, 425); * Образно. Кріпак не гнув шиї перед паном, робітник — перед хазяїном,.. все, зачувши волю, піднялося на дибки і прокричало про своє право (Мирний, III, 1954, 186); Здіймався.. вітер, туману вже не було, море ставало дибки, загрожуючи малим суднам (Донч., III, 1956, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 269.