ДИ́БАТИ, аю, аєш, недок. Повільно і важко або невміло переставляти ноги. Дибає [пасічник] старечою ступою попід гаєм з тиквою по воду до копанки (Н.-Лев., І, 1956, 154); Вона ледве-ледве вміла спинатися на ноги і дибала навколо своєї мами (Ю. Янов., II, 1954, 43); Тонкими тремтячими ніжками дибало [лоша] до них і довірливо йшло в руки бійців (Гончар, І, 1954, 123); // Ходити на дибах, милицях і т. ін. Плавно дибає каліка на прудких милицях (Довж., Зач. Десна, 1957, 5); Настав кінець фашизму. А ти, Марку, вже не будеш добивати його в самому лігві: дибай на костурах.. до своєї хати (Стельмах, Правда.., 1961, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 269.

Ди́бати, баю, (блю), баєш, (блеш), гл.

1) Ходить на ходуляхъ.

2) Ходить медленно и неловко; ходить, вытягивая ноги (о людяхъ съ длинными ногами, о дѣтяхъ и пр.). Близько видати, далеко дибати. Ном. № 11423. Диба, мов муха по сметані. Ном. Диба, мов журавель. Ном. Та мала пташка, та невеличкая по билиночці дибле. Лавр. На дворі під тополями дибали Ова журавлі. Диба, мов не своїми ногами. Стор. II. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 381.