ДЗЯВКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. дзявкоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Дзвоник [собака] з радісним дзявкотінням, біло-рудим клубочком перекочуючись у високій траві, одразу кинувся дівчині під ноги (Коз., Сальвія, 1959, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 268.