ДЗЮРО́К, рка́, ч., розм., рідко. Цівка. Не краплі, а суцільні дзюрки води лилися й лилися на спраглу землю (Добр., Тече річка.., 1961, 94); Бо треба дужим буть і мужнім, Не тихим дзюрком ручая, А крильним, прагнучим і пружним, Як бистровода течія (Бичко, Сійся.., 1959, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 268.