ДЗЮБА́К, а́, ч., зах. Кирка. Що вдарю дзюбаком глину, а з-під дзюбака: пшш (Фр., IV, 1950, 15); Панько повісив лампу на дзюбак (Ков., Тв., 1958, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 267.