ДЗЬО́БА́ТИ, дзьо́ба́є і рідко ДЗЮ́БА́ТИ, дзю́ба́є, недок., перех. і без додатка.

1. Їсти дзьобом; клювати. Почали вони [кури] збігатися. І так гарно поставали рядком, дзьобають (Мирний, І, 1954, 237); Пташки.. дзьобали ягоди з повних кошиків, що стояли посеред столу (Довж., Зач. Десна, 1957, 261); * Образно. Багатші дзьобали виноград ..і, об’ївши грону, або складали переїди до гурту на вікно, або кидали через голову (Свидн., Люборацькі, 1955, 150).

2. Щипати або кусати дзьобом. Величавий птах — вільний орел — слухав, слухав та як почав.. хижаків дзьобом дзьобати: «Не глуміться, вороги! Не знущайтеся, злодюги!» Дзьобав, аж шерсть на всі боки летіла (Ковінька, Кутя.., 1960, 67); * Образно. — Воно завжди так, коли горе в чоловіка, так його починають дзьобати всі, як той горох при дорозі, — засумував хлопець (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 268.