ДЗИ́ЗНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Однокр. до дзи́зкати. Один камінь поуз голову дзизнув, а один у праве плече дав (Вовчок, І, 1955, 159); Над вухом дзизнув.. комар (Епік, Тв., 1958, 372); Куля дзизнула зовсім низько (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 478).
2. перех., перен. Сильно ударити. Не знаю,.. як він дзизнув мене. Розкрив очі аж у медсанбаті (Хижняк, Невгамовна, 1961, 173); 3 якою насолодою дзизнув би він оцього самозакоханого, підпилого, безжурного поліцая! (Автом., Так народж. зорі, 1960, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 267.