ДЗЕ́НЬКІТ, коту, ч. Те саме, що дзе́нькання. Ежен тривожним ухом ловив усякий шелест, замираючий дзенькіт фіакрських дзвінків (Фр., І, 1955, 344); З спальні долітав грюкіт, жалібний дзенькіт розбитої шибки (Шиян, Баланда, 1957, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 266.