ДЗВЯ́КАТИ, аю, аєш, недок. Видавати короткі дзвінкі звуки при ударі (по металевих або скляних предметах). Тут на рундуці гроші в долоні лічив [хазяїн], дзвякаючи (Вовчок, 1, 1955, 119); Над ким ті сурми плакали? Чого тарілки дзвякали? (Тич., II, 1957, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 265.

Дзвя́кати, каю, каєш, одн. в. дзвя́кнути, ну, неш, гл.

1) Звякать, звякнуть. Дзвякнув дзвонок. МВ. І. 52.

2) Чавкать. Їж бо вже гіга не дзвякай.

3) Произносить звукъ дз. Кортить литвина, поки не дзвякне. Ном. № 5012.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 378.