ДЗВЕ́НЬКІТ, коту, ч., діал. Те саме, що дзве́нькання. За столом стояла тиша, порушувана тільки тихим дзвенькотом виделок і ножів (Собко, Біле полум’я, 1952, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 264.