ДЖИГІ́Т, а, ч. Умілий і вправний їздець на коні. — Джигіти з Саїдом на конях роз’їжджають по кишлаку (Ле, Міжгір’я, 1953, 133); * У порівн.Сухий, легкий [Килигеїв батько], мов джигіт (Гончар, Таврія.., 1957, 303).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 263.