ДЖИГУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до джигу́н. Декому він, напевно, здався закоханим старим джигунцем поруч молодої красуні (Собко, Срібний корабель, 1961, 148); Перед ним зринув, як із землі виріс,.. джигунець, якийсь акцизний чиновник (Вас., І, 1959, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 263.