ДЕ́ЩО, де́чого, де́чим (прийм. звичайно відокремлюють частку «де» від займенника «що» і стоять між ними), займ. неознач. Небагато чого; що-небудь, щось. На третій день Іванко лишився сам варити страву, а товариші пішли у ліс, щоб дечого роздобути (Укр.. казки, 1951, 109); Раїса навіть де в чому впливала на духовного отця (Коцюб., І, 1955, 323); // Що-небудь таке, чого не хочуть називати. — Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати (Шевч., І, 1951, 323); [Юля:] А я заскочила.. на хвилин тридцять. Взяти галоші і ще дещо (Мороз, П’єси, 1959, 211); // у знач. присл. Те саме, що тро́хи. Нам здається, необхідно дещо уточнити намічені строки введення в дію нових буровугільних підприємств тресту (Рад. Укр., 11.1 1959, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 261.