ДЕТЕКТИ́В, ч.

1. род. а. У капіталістичних країнах — агент таємної служби розшуку. Серед верховинців стояли й нишпорили по всьому Хусту ще й сотні детективів — у одязі лісорубів, у верховинському чабанському вбранні і навіть — у чорних рясах отців василіянів… (Скл., Карпати, II, 1954, 8).

2. род. у. Літературний твір або кінофільм, присвячений розкриттю заплутаної таємниці, як правило, пов’язаної зі злочином. Значною популярністю користуються в світі автори пригодницького жанру, а також детективу (Веч. Київ, 25.УІІ 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 258.