ДЕСЯ́ЦЬКИЙ, кого, ч., іст.

1. У дореволюційній Росії — нижчий поліцейський служитель на селі, якого обирали селяни. Десяцький став приказувати: — Глядіть же мені, збирайте зараз по селу курей та яєць.., щоб усього було доволі (Кв.-Осн., II, 1956, 262); Громада в волості обрала Карпа за десяцького (Н.-Лев., II, 1956, 366); Десяцькі ходили по дворах, зганяли [людей] на сходку (Ю. Янов., І, 1958, 53).

2. На Запорізькій Січі — ватажок нижчої військової одиниці — десятки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 257.

деся́цький —

1) у Давній Русі — нижчий від со́цького (див.) чин княжої адміністрації;

2) у Війську Запорозькому — ватажок десятки, найнижчої військової одиниці;

3) у старому селі — помічник ста­рости чи старшини, який викону­вав поліційні обов’язки; нижчий поліційний чин, якого обрали се­ляни. Доти чоловік добрий, поки де­сяцьким не стане (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 179.