ДЕСПОТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Заснований на деспотії. Формою своєю капіталістичне управління деспотичне (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 333); Влада скіфських вождів поступово втрачає свій демократичний характер і набуває рис деспотичного правління в інтересах родової аристократичної верхівки (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 154).
2. перен. Який не рахується з волею, бажаннями інших; свавільний. Вдача Воздвиженського була дуже деспотична (Н.-Лев., І, 1956, 339); В родині не раз дивувалися, чим саме Меланія привернула симпатії Аркадія. Вона — деспотична, скупа, чоловік її Михайло — бідний, затурканий, мов сирота в наймах (Вільде, Сестри… 1958, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 255.