Де́сна, ни, ж. Десница, правая рука. Не дарма звав її своєю десною. Стор. МПр. 97.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 372.

десна́ = десни́ця —

1) старі назви правої руки, правиці, нині вжи­ваються лише в книжному та уро­чистому мовленні. Недарма звав її своєю десною (О. Стороженко); Огорнути багрянцем опанчі, Трима­ючи десницю на мечі, Данило їхав (М Бажан);

2) (з великої літери) тільки Десна́ — річка, ліва притока Дніпра, на якій стоїть старовинне українське місто Чернігів; назва річки етимологічно пов’язана з попередньою. Нема його [милень­кого] Та й не буде, Поїхав за Десну, Сказав: рости, дівчинонько, На дру­гую весну (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 178-179.