ДЕСА́НТ, у, ч.

1. Висадка війська з літака, морського судна і т. ін. на територію, зайняту противником для ведення там бойових дій. Наполеон готував десант проти Англії, скупчуючи великі сили у північному французькому порту Булоні (Нова іст., 1956, 89); Весь Чорноморський флот брав участь у цьому десанті (Кучер, Голод, 1961, 141).

2. Війська, призначені для висадки або висаджені на територію, зайняту противником для ведення там бойових дій. Та німців виб’ють вже ось-ось десанти наші й партизани (Тич., II, 1957, 105); [Сергій (дивиться у бінокль):] Передати кулеметному взводу — на танках десант (Корн., II, 1955, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 255.