ДЕРІ́Й, я́, ч., розм. Те саме, що зди́рник. От хоч і оцей волосний писар — мало то він злупить за рік з усієї волості! З батька рідного візьме — такий дерій (Вас., І, 1959, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 252.

Дері́й, рія́, м.

1) = Дерун. Бога роди! І в Харькові в палаті добрі дерії. Харьк.

2) Напильникъ. Черном.

3) Тотъ, который деретъ овечью шерсть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 371.