ДЕРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. Однокр. до де́рти і дра́ти 1. Схвильований [Сашко], папірець дернув на цигарку й тютюну насипав (Головко, І, 1957, 152).

2. Те саме, що дряпну́ти¹. Василя наче хто лапою по душі дернув (Мирний, IV, 1955, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 253.

Дерну́ти, ну́, не́ш, гл. Одн. в. отъ дерти.

1) Рвануть.

2) Взять лишнее. Мусили вдаватись до сусідських попів. А чужий панотець, як чужий пан, як дерне, то аж пальці знати. Св. Л. 126.

3) Сильно побѣжать. Насилу живий вирвався! Як дерне!… Рудч. Ск. І. 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 371.