Дерни́ця, ці, ж.

1) Четвероугольникъ вырѣзаннаго для корма маленькихъ гусей дерна.

2) Доска. Ой і казав пан Каньовський дерниць накупити, молодої Бондарівні домовину збити. Чуб. V. 428.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 371.