ДЕРЕВІ́Й, ю, ч. Трав’яниста запашна лікарська рослина родини складноцвітих. Жарко дихає материнка, п’яним духом дише деревій (Вас., І, 1959, 330); Де-не-де білів деревій, жовтів безсмертник, пахнуть, сохнучи від спеки, васильки, ще не зчесані металом (Гончар, І, 1954, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 246.

Дереві́й, ві́ю, м. Раст.: а) Achilla Millefolium, деревей. Мил. 35. б) Hypericum perforatum. Лв. 99. См. Бождеревок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 368.

дереві́й = білоголо́вник — трав’я­ниста запашна рослина родини складноцвітих; росте на луках, узліссях, галявинах, біля доріг по всій території України; цвіте у червні-вересні; широко викорис­товується як кровоспинний засіб у народній медицині; вживали при шлункових болях і як засіб швид­кого гоєння ран; у ньому купали дітей; відвар рекомендували породіллям після пологової гарячки. Де-не-де біліє деревій, жовтіє безсмертник, пахнуть, сохнучи від спе­ки, васильки (Олесь Гончар).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 175.