ДЕПУТА́Т, а, ч.
1. Член органу державної влади, обраний виборцями. П’ять робітничих депутатів [у Державній думі]: Петровський, Бадаєв, Муранов, Ша-гов і Самойлов поширювали революційні відозви проти війни і енергійно провадили революційну агітацію (Ленін, 22, 1950, 108); Батько досить недвозначно уже натякнув йому про те, що нічого б не мав проти, щоб породичатися з сином депутата австрійського парламенту (Кол., Терен.., 1959, 329).
2. Обрана або виділена особа, уповноважена для виконання якого-небудь доручення. Він навіть не дивується, що з-поміж чималого гурту громадян вибрано його депутатом на похорон (Коцюб., І, 1955, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 245.