ДЕМОРАЛІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до деморалізува́ти. Через таке ставлення [тілесні покарання попів] нижче духовенство було часто деморалізоване (Фр., XVI, 1955, 142); Деморалізована останніми подіями, нарада мовчала (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 251); // у знач. прикм. Здавалося, що полковник використає нагоду і розгромить деморалізовану ватагу (Ле, Наливайко, 1957, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 241.