ДЕ́КУДИ, присл., діал. Кудись. [Іван (до музики):] Ідіть же, дяденька, прямо в хату, а мені ще декуди треба збігать (Кроп., І, 1958, 96); // Подекуди. В селі видно було декуди світло (Фр., IV, 1950, 414); Ще тільки декуди блищить рілля У чорно-синій соковитій барві (Рильський, І, 1956, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 236.