ДЕКЛАМАЦІ́ЙНИЙ, а, е. Прикм. до деклама́ція 1. У ній [темі симфонії] помітні метричні й наспівно декламаційні риси із старовинних народних дум (Мист., 1, 1959, 28); Шевченко по природі поет пісенного, мелодійного складу. У Франка — потяг до ораторського, декламаційного стилю (Від давнини… І, 1960, 443).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 234.