Про УКРЛІТ.ORG

дейнека

ДЕЙНЕ́КА, и, ч., іст. У другій половині XVII ст. — селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні. Особливо активно діяли загони дейнек на Полтавщині (Іст. УРСР, І, 1953, 277); Іван Голота вже стоїть В уборі вбогого дейнеки, Лише рогатина в руках, Лише при поясі сокира (Рильський, II, 1946, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 232.

Дейне́ка, ки, м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь… собралъ себѣ зъ винниковъ, броварниковъ, пастуховъ и наймитовъ людскихъ полкъ пѣхотній, наименовавши его Дейнеками; которой то полкъ мало въ себѣ имѣлъ товариства зъ добримъ христіянскимъ сумленіемъ, и оружіемъ до войни приличнымъ; но тилко зъ рогатинами, косами і кіями, и изъ сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими». (Величко. Лѣт. І. 328). Клобуковская, жалуясь на Подлеснаго, напавшаго на ея домъ съ толпой вооруженныхъ слугъ, представила какъ corpus delicti, оружіе отнятое у убитаго П., она «презентовала» въ судѣ «areum album alias łuk białogrodzki sagittas quatuor atque deinekam alias wegierę»; говорила, что П. стрѣлялъ «per fenestram, baculo, alias wegierą, extrusam». Сопоставляя тексты находимъ, что слова: «дейнека, wegiera и baculum» — синонимы: слѣд. dejneka = дубина, палка, а потому, въ примѣненіи къ козацкимъ отрядамъ, слово дейне́ки должно было означать толпу, вооруженную дубинами. КС. 1889. I. 222. (Замѣтка В. А.). Кулишъ, беря это слово въ томъ же значеніи полуразбойничьяго военнаго сброда, употребляетъ его въ поэмѣ «Великі проводи», относящейся ко временамъ Богдана Хмельницкаго, т. е. до составленія помянутаго полка. Чи то грачі, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі? К. Досв. 242. Величалися дейнеки будинковим лупом. Ibid. 207.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 366.

дейне́ка — у другій половині XVIIст. — селянин-повстанець, озброєний дрючком (з турецьк. — «удар палицею»), довбнею, рога­тиною, косою, що брав участь у повстанні на Лівобережній Укра­їні; цим словом уперше було на­звано солдатів піхотного полку, сформованого у 1657 р. полтав­ським полковником М. Пушка­рем з погано озброєного натовпу представників нижчих станів су­спільства (цей факт описує «Літо­пис С. Величка»); дейнеками по­ляки називали козаків. Чи то гра­ки, чи то галич, чи хижі дейнеки розпускають по Вкраїні загони дале­кі? (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 172.

вгору