ДЕЗЕРТИ́РСТВО, а, с. Втеча від військової служби або ухиляння від призову до армії. Війська було у королевича [Владислава] небагато.. Двічі спалахували бунти, почалося дезертирство (Тулуб, Людолови, II, 1957, 336); Полк Мишки Япончика безславно загинув під Вапняркою, а колишні його злодії.. знову повернулися до Молдаванки і, щоб виправдати своє дезертирство, сіяли всюди паніку (Панч, В дорозі, 1959, 52); // перен. Нехтування своїми громадськими або службовими обов’язками, ухиляння від праці. На фронті боротьби за врожай вони воюють з коваликами, а один з бійців, піонер Бицик, виявляє обурливий саботаж, явне дезертирство! (Донч., VI, 1957, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 231.