ДЕВО́ТКА, и, ч. і ж., діал. Святенник, святенниця. [Євгеній:] Ге, ге, до єзуїтів се брехати! Девоток сим лякать! (Фр., XI, 1952, 250); То ж він [Мефістофель] — замучений уявою маньяк, — В гурті розпутників, поетів і кривляк Сидить з лицем диявола й девотки (Бажан, Вибр., 1940, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 229.