ДЕ́В’ЯТЕРО, дев’ятьо́х, числ. кільк. Збірн. до де́в’ять. Ой не сам запорожець іде: дев’ятеро коней веде (Сл. Гр.); Потім дружним хором почали мурликати дев’ятеро котів (Смолич, II, 1958, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 229.

Де́в’ятеро чис. Девять душъ, штукъ. Дев’ятеро скоту з кошари на вибір займала. Мет. 416. Ой не сам запорожець іде: дев’ятеро коней веде. Н. п. Ум. Дев’яті́рко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 365.