ДЕБЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм.
1. Ставати нерухомим; дубіти. Що від людей за роботу дістанемо, тим і заносимося, а не раз, то й голодом дебеліємо (Фр., І, 1955, 370).
2. Ставати твердим, тужавим; шкарубнути. Кругом куреня не видно нікого, тілько.. лежали сітки та геть одсторонь на вбитих у землю кілках дебелів невід (Мирний, І, 1954, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 228.