Двули́чний, а, е.

1) Двуличный. Язик такий, як двуличная китайка. Ном.

2) Двуличный, лицемѣрный. Було говорю одно, а роблю друге. За се називали мене двуличним. Шевч. 285.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 364.