ДВОЄЖЕ́НЕЦЬ, нця, ч. Той, хто одружений одночасно з двома жінками. — І хто в нас попує? Блудники, двоєженці, розбійники, лихварі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 133); Художник-самоучка якраз у цей час викінчував центральний кадр [страшного суду]: хапкі до згуби, тоненькі чортенята вилами підпихали грішних двоєженців у киплячі казани (Ковінька, Кутя.., 1960, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 221.